Хитнути Орбіту

Це не помешкання, це — мрія, каже.

Ользі сімдесят шість років, і вона могла би стати доброю рієлторкою. Перебирає ключі на вʼязці, шукає той самий і прочиняє двері квартири, що багато років чекає на власника. Квартира — звичайна, охайна, пахне сирістю дому без мешканця і старомодною парфумованою водою, можливо, того, хто жив тут десятиліття тому.

Газ, електрика, краєвид із п’ятого поверху — сосновий ліс ледь не до обрію, а за ним Дніпро — екологічно чистий район. Усе таке тихе: полювання, гриби, риболовля. Сирен — не чути. Хіба не гарно? І все — за чотири тисячі доларів.

Ольгу цікавлять аж ніяк не гроші: жінка шукає собі сусідів, а як пощастить, то й друзів. Вона одна з шістдесяти жителів таємничої Орбіти, примарного місця, загубленого в соснових лісах Черкащини. Дві житлові п’ятиповерхівки, закинута труба електростанції та коробки порожніх гуртожитків — їх обживають дерева. Орбіту називають містом-привидом або другим Чорнобилем. Та усе складніше: ніяке це не місто, привидів немає і радіації теж. Понад тридцять років головна проблема Орбіти — кому ж тут жити?

Історія Орбіти тісно переплетена з історіями про Чорнобиль і вибух, який викинув радіацію на три чверті Європи. Між Орбітою та Прип’яттю — понад 400 кілометрів. Орбіту ніколи не зачіпала радіоактивна хмара, натомість зачепив страх перед атомною енергетикою.

Орбіта мала амбіції. Перший проєкт міста розробили 1970-го, коли заклали фундамент для нової атомної електростанції — Чигиринської. У новенькому містечку мали розмістити 20 тисяч працівників. Іще через десять років звели два дев’ятиповерхові гуртожитки та дві п’ятиповерхівки, універмаг, школу, їдальню, клуб, ковзанку та футбольне поле. А тоді вибухнув реактор із тих, які не вибухають: т