Вова перестав убивати гусей

Володимир пам’ятає, як його мама мазала глиною стіни їхньої хати. Хата не така вже й стара. На сірому фасаді нанесено зображення вовка з радянського мультфільму «Ну, постривай!» та ведмедя з олімпіади 1980 року: обох продірявили уламки артилерійського снаряда. Вікно між ними, як і майже всі інші, досі затягнуте плівкою. Минуло вже три роки, але це нічого. Вова отримав компенсацію: після трьох інспекцій комісія присудила йому 198 тисяч гривень — і цього літа він поставить нові вікна та полагодить дах.

Рами будуть дерев’яні, вікна старого типу, що відчиняються лише частково. Вова не консерватор і відкритий до нового, але довіряє тільки тому, що перевірив сам. Він має дуже конкретне бачення, як поремонтувати хату. Колись займався ландшафтним дизайном у Києві та Москві, розписував бірюзову стелю квітами у місцевій церкві й давно підробляє арбористом, обрізаючи та доглядаючи дерева. Тому він точно знає, що і як потрібно робити, і зробить усе своїми руками.

На ґанку стоять столітні жорна, знайдені на околицях. Вова каже, що вони мають хорошу енергетику. Коли він закінчить будувати дерев’яну веранду, вмурує їх там назавжди. Два «кубики» горіха для конструкції вже чекають. Усередині веранди кольорові шибки будуть розсіювати світло, як калейдоскоп: промені відбиватимуться на сніжно-білих стінах коридору. Над вхідними дверима буде цитата з Шевченка: «У своїй хаті своя й правда. І сила, і воля».

Хто такий Вова? Він — власник стада гусей. Кожен ранок починає з годування. Пополудні заганяє їх до сараю. Стадо з 60 гусей-мамутів, привезених із Донеччини, проводить день на пляжі в закруті річки Інгулець, яка в’ється через Велику Олександрівку. Це найкрасивіше місце в селищі, принаймні для Вови. Тут зустрічаються пари, хлопці тренуються, влітку всі купаються, а взимку — збираються на Водохреще. Вова відновив цей пляж: організував тонни піску і привів до ладу місце, що колись було звалищем. Снаряд, який вибив вікна і продірявив стіни його будинку, влучив, коли Вова повертався від гусей. Тому він жартує, що завдячує їм життям.

*

Російські війська увійшли до Великої Олександрівки на Херсонщині 10 березня. Мешканці були шоковані — за більшістю свідчень, збройного опору росіяни не зустріли. Окупанти не відразу перейшли до репресій — на деякий час вони навіть залишили український прапор перед будівлею адміністрації. Місцева влада намагалася заспокоїти мешканців, побоюючись насильства, — проте марно.

Через три дні після появи росіян біля пам’ятника Тарасові навпроти Будинку культури зібралося близько двохсот людей з українськими прапорами. «Мирна акція протесту на підтвердження того, що Велика Олександрівка разом з Херсоном — це Україна. Ніяка не ХНР!» — говорив чоловік на чолі маршу у мегафон. Учасники скандували «Слава Україні!» і «Велика Олександрівка — це Україна!».