Робота пам’яті

Повторюю імена полеглих,
щоб ніколи не забувати, 
завдяки кому я дожив аж сюди.

Олекса Бик, поет, воїн

Пам’ять обертається досвідом, а досвід переростає в пам’ять. Спершу я про оту найпростішу: не торкай гаряче — пектиме, вдягни шапку — не застудишся. Щоденні правила, що страхують від неприємностей та помилок. Поступово з них формується досвід, він особистий та приватний, у кожного й кожної свій. Багато елементів цього досвіду досліджуємо самостійно, але значно більше нам передають — переказують більш досвідчені. В оцьому насправді сенс учительства — в передачі досвіду. В цьому відповідальність старших у родині перед молодшими, викладача перед студентами, майстра перед учнем, сержанта перед солдатом. Навчити. Зуміти навчити. Бо ми єдині істоти на цій планеті, що вміють робити це найбільш ефективно. Наприклад, з допомогою книг.

Накопичений поколіннями досвід результує в родову пам’ять — пам’ять поколінь: зі сходу слід чекати орди, угоди з ханом нічого не варті, не чинитимеш опір — буде голод. Усі наші історичні книги саме про це: історія набігів, зраджених угод та окупацій, що неминуче оберталися трагедіями.

Індустріальне ХХ сторіччя спродукувало цілі конвеєри смерті.

Чи можемо ми таке забути? Ні, спокій такого забуття був би злочинним.

Стою перед могилою Василя Стуса і уявляю яскраві моменти його життя: ось він, молодий аспірант Інституту лі