Мого степу більше немає

Ключ від даху девʼятиповерхівки, де я виросла, зберігався в моєї мами. Час від часу по нього приходили сусіди, коли хотіли полагодити інтернет чи утеплити стіни, а інколи ключ брали ми самі — з батьками чи пізніше з друзями видиралися залізною драбиною під саму стелю біля ліфтової та прочиняли дверцята на дах. Досі мимоволі мружуся, пригадуючи сонце, що сліпить очі після сутінків під’їзду. Нагорі пахне розжареною смолою, а пориви сухого вітру приносять запах річки. Якщо стати лицем на південь, можна помітити, що будинок зведений на півострові — смужці суші завширшки з пів кілометра, поміж Інгулом та Південним Бугом. Праворуч — велика вода Бугу. З даху видно баранці хви