Погляд здалеку

Дрон влітає в курган

— Підарчуки забігли у погріб! — передає черговий.

Це доволі незвичний погріб — він під землею, але водночас проступає над рівнем землі. Подібних курганів у тутешніх краях понасипано вдосталь. Та цей особливий — має вхід і дверну коробку. Через дорогу навпроти — поруйнована хата. Цим селом уже втретє за три роки котиться фронт, тож ні стежки, ні дверей до погреба не видно. Насип має правильну форму і лежить біля села, ніби гігантський вицвілий капелюх. Побляклий і покинутий, він страхає.

Хоч таке порівняння й не здатне налякати дорослу людину, але, безперечно, воно здатне обурити Маленького принца. Лиш уявіть, що кілька тисяч років тут мирно лежав собі скіф або кімерієць. Можливо, воїн, можливо, навіть декілька, почесно поховані після звитяжної битви. Курган увиразнював і наповнював слобожанський ландшафт. Наштовхував місцевих поетів на вірші про високі могили і похилого будду, що дивився на степ і молився на сонце. Курган мали не раз грабувати, клясти, не знаходячи там нічого, тоді класти в розриту могилу сучасників. Аж поки люди врешті припинили тут кочувати, засіяли землі й застигли в тихій осілій рутині.

А теперішнє перепланування під сільськогосподарські потреби прямо каже, що ви не знайдете тут жодної пекторалі чи бодай древнього сагайдака. Хіба звичний інтер’єр прифронтового сільського погреба — зчорнілі дощаті полиці, здуті закрутки, залишки зогнилої картоплі, ну й упаковки з-під сухпайків різних армій світу. 

— Вже в повітрі! Сім хвилин до цілі! — чути у відповідь.

За ці сім хвилин дрон минає село, тоді річку з мальовничими заплавами і старицями, далі — стрункий сосновий ліс. Аналогова камера ледве здатна схопити й передати всі ці квадратні кілометри краси. Отже, летить дрон у південно-східному напрямку, скажімо, за 123-м азимутом. Він тяжко і страшно дзижчить, бо несе із собою дивовижний термобаричний боєприпас. А термобаричн