Шериф із вербового лісу

Дивне місце селище Малокатеринівка. Стоїть собі на березі моря, що стало лісом. Тягнуться тут залізничні колії, що нікуди не ведуть. А ще ці човни. Великі й малі, металеві та дерев’яні. Вгрузли посеред городів, наповнені до країв водою. Поміж грядок з полуницею, що тільки-но зійшла, та картоплею, яка ще чекає свого часу.

У всьому світі човни герметизують, щоб у них не потрапляла вода, а в Малокатеринівці — щоб вода з них не виходила. Тож дощі їх повнять, перетворюючи на ідеальні люстра, що віддзеркалюють небо, абрикосовий цвіт та російські ракети, що летять на село.

— Ще півтора року тому ці лодки плавали по Каховському водосховищу. Чи, як ми тут кажемо, морю. На дно лодок кидали впійману рибу: коропів, товстолобів, щук, карасів. Якраз весною хорошо йшли. А потім росіяни розбили Каховську ГЕС і моря не стало.

Сергій Волик стоїть на місці, що колись було берегом. Як тепер називати це місце, він не знає. Бо відтоді, як влітку 2023-го вода пішла через підірвану дамбу й затопила південні регіони України, дно водосховища біля Малокатеринівки Запорізької області обміліло. Стало спершу болотом, тоді — пустелею — й нарешті перетворилося на вербовий ліс. Унікальний екологічний плавневий ліс, що скоро стане найбільшим у Європі. Море яскравої зелені аж до горизонту — чи то пак, до позицій росіян в окупованому Енергодарі.

— Звідти летять КАБи, дрони, ракети — все летить через цей ліс. Просто полігон собі влаштували з мого селища.

Сергій не затримується на відкритій місцевості. Його синя каска й керамічний бронежилет поліцейського — слабкий захист від артилерії. Чоловік народився й виріс у Малокатеринівці, закінчив два виші, відпрацював десяток років у карному розшуку й повернувся додому, щоби стати місцевим шерифом. Шерифом населеного пункту на березі вербового лісу. 

Поки вони не відібрали в нас перше море

— Офіційно посада звучить — поліцейський офіцер громади. Але функції в мене — як у шерифа. Місцеві звертаються до поліцейського з усіх питань. Поліцейський пос