тест

Ти народився у Білій Церкві — місті-фортеці, збудованому для захисту від кочівників. Уперше його згадано в літописах ще в ІХ столітті, а вже у XVІ столітті Біла Церква здобула магдебурзьке право. Та я хочу поговорити не про історію, а про дуже особисті асоціації. Якою пам’ятаєш Білу Церкву свого дитинства? 

Славетні історії міста Юр’єва, заснованого Ярославом Мудрим на честь сина, яке пізніше сплюндрували, але потім відродили вже під назвою Біла Церква, — це частина мого дитинства. Місто запам’яталося мені тихим, спокійним, дещо провінційним. Там не потрібен був транспорт: всюди можна дістатися на своїх двох. У Білій Церкві ти знаєш усіх, хоча вона й чимала. Якщо виходиш на вулицю, зустрічаєш когось зі знайомих. У 16 я переїхав до Києва, і живу тут вже довше, ніж у рідному місті. Туди тепер приїжджаю як гість. Вайби змінилися: через переселенців стало більше людей, відкрилося чимало бізнесів, постало багато будівель. У моєму дитинстві не було проблем із паркуванням і такого поняття, як затори, а тепер усе це є. 

У Білій Церкві лишаються мої місця сили, з якими пов’язані теплі історії. Центр, де зависав підлітком, урочище «Палієва гора» в дендропарку «Олександрія», де збиралися білоцерківські толкіністи. До них я доєднався, прочитавши «Володаря перснів» і відкривши для себе світ полігонних рольових ігор. Із цим містом у мене безліч приємних спогадів, воно мені рідне. Я радо туди повертаюсь, але тепер уже як чужинець. Мене тішать зміни, бо це і є життя. 

У Білій Церкві лишаються мої місця сили, з якими пов’язані теплі історії. Центр, де зависав підлітком, урочище «Палієва гора» в дендропарку «Олександрія», де збиралися білоцерківські толкіністи. До них я доєднався, прочитавши «Володаря перснів» і відкривши для себе світ полігонних рольових ігор. Із цим містом у мене безліч приємних спогадів, воно мені рідне. Я радо туди повертаюсь, але тепер уже як чужинець. Мене тішать зміни, бо це і є життя.